Кажуть, я давно вже був веселим.
А чого, скажіть, мені радіти?
Чи того, що посмутніли села
І в неволі матері і діти?
Чи того, що я в землі своєї
За димами чорними чорними не бачу?
Думаєте – легко нам без неї?
Думаєте – нищечком не плачу?
Кажуть, що занадто я радію.
А чого я мушу сумувати?
Чуєте: зі сходу вітер віє?
Йдуть полки до рідної до хати.
Йдуть полки. Зі сходу вітер віє.
Ось чого душа моя радіє.
1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua