Поезія України

Сучасна українська поезія

Нехай мене чарують квіти…

Нехай мене чарують квіти,
Нехай життя їм віддаю:
Ніяк я барвами досхочу
Своїх очей не напою”
Нехай і так… але довіку
Я не лишуся в їх саду;
В останню ніч я вийду в поле
І біля травоньки впаду.
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як добре те, що смерті не боюсь я…

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і [...]

Є в коханні і будні і свята…

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене [...]

Замовкніть всі: великий час прийшов…

Замовкніть всі; великий час прийшов.
Мовчать в сю мить громи-гармати,
Схилилась наша хоругов,
І на коліна стала мати,
На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже…
Коли життя – гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!
Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Висота

Дивись, як розкрили святково
Ромашки сердечка свої!
А в кожній пелюстці любові
Не менше, ніж в серці моїм,
І тягнуться сонця дістати
Життя лише ради, чи так
Їх все небуденно і свято
Незнана манить висота?
Ота безіменна, єдина –
Буття нерозгаданий зміст.
Ота, що підносить людину
В атаці на весь її ріст!
Автор: Степан Алич; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

І небо височенне літнє…

І небо височенне літнє,
І птахи в лагідній плавбі,
І погляд жінки мимолітний,
Що ледь спинився на тобі,
І даль полів – розкинеш руки
І засмієшся, мов дитя!
Дива невловні ці, стозвукі
Звучать прекрасно так: життя!
Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Життя іде

А життя – це поле несходиме.
Й незважаючи на часу лет,
«Ще не вечір!» – віршами дзвінкими
заспокоював мене поет.
В черзі я стою до до гардероба.
І в трюмо – жива ця течія.
Бачу, сива в ній стирчить особа.
«Що за дід?» Аж придивляюсь – я.
Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли у старості зимовою порою…

Коли у старості зимовою порою
За гребінь сядете надвечір при вогні
Й, співаючи мій вірш, промовите, сумні:
«Мене вславляв Ронсар, зачарувавшись мною», –
Тоді, розбуджена музичною строфою,
Служниця відкладе роботу в напівсні,
Назве моє ім’я, зітхнувши по мені,
І вас благословить безсмертною хвалою.
В могилі буду я, примарливий фантом,
В тіні зелених мирт покоїтимусь сном;
Присівши при вогні у вечори холодні,
Погордливу себе ви станере корить.
Живіть, [...]

Пам’ятаю, як стрілися…

Пам’ятаю, як стрілися,
Гучніш серце забилося.
До ніг небо схилилося
Голубе-голубе.
З теплотою і світлістю,
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю
Покохав я тебе.
Прожили, як умілося,
Ніби щойно зустрілися,
Деколи і сварилися,
Бог нам буде суддя.
Чи в годиноньку грізную,
Радісну а чи слізную,
Лебединою піснею
Пролетіло життя.
Наче в казці приснилося,
Розпливлося, розмилося,
І за обрій скотилося
Це життя голубе.
А я все ніби в юності
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю –
Так кохаю тебе. [...]

Я проліском весни заголубію…

Я проліском весни заголубію,
З зерняти колосочком проросту,
Осіннім листячком забагрянію
Сніжком біленьким землю замету.
Я ніч і день, я сонечко і тиша,
Мороз і холод, дощ і вітровій.
Я горизонт, блакиті неба – крила,
Я світло світл у світі світовім.
Я полум’ям горю, горю – не тлію,
Бушую дні і ночі багаттям.
Інакше бо не можу, не умію,
Тому я невмируще, я – життя!
Автор: [...]

Страница 2 из 7«12345»...Последняя »